Polina Budagovska: How the war stole my home twice
How the war stole my home twice
“I’m Polina and I’m from Ukraine. I’m 19. I’m from Donetsk in eastern Ukraine, but when war started there in 2014 I had to flee, when I was 12. That was the first time I heard the sound of bombing. And I’ve never been back since then to Donetsk, where my happy childhood ended in May 2014. The war separated my life into before and after. When the “after” turned into a new home in Kyiv, a new school, new friends, a new normal life, it was a real horror to get a flashback and be woken again by the sound of bombing. After more than eight years. I hate the sense of fear and being unprotected. I will never understand this war… I’ve left my home again. War is the most terrible thing in the world…”
Válka mi dvakrát vzala můj domov
„Jsem Polina, je mi 19 let a jsem z Ukrajiny. Pocházím z Doněcku na východě země. V roce 2014 tam začala válka a musela jsem opustit svůj domov, bylo mi 12 let. Tehdy jsem poprvé slyšela, jak zní bombardování. Mé šťastné dětství skončilo na konci května 2014 a já se od té doby nikdy do Doněcku nevrátila. Válka rozdělila můj život na to, co bylo před ní a co po ní. To ´po válce´ pro mě znamenalo nový domov v Kyjevě, novou školu, nové přátele a nový normální život. Po více než osmi letech se minulost vrátila a znovu mě probudily zvuky bombardování. Nesnáším ten pocit bezmoci a strachu. Nikdy tuhle válku nepochopím… Znovu jsem ztratila svůj domov. Válka je ta nejhorší věc na světě…“
Як війна двічі вкрала мій дім
«Я Поліна і я з України. Мені 19. Я з Донецька на сході України, але коли там почалася війна в 2014 році, мені довелося тікати у свої 12 років. Тоді я вперше почула звук бомбардувань. І з тих пір я ніколи не поверталась до Донецька, де ще в травні 2014 року закінчилося моє щасливе дитинство. Війна розділила моє життя на «до» та «після». Коли «після» перетворилося на новий дім у Києві, нову школу, нових друзів, нове нормальне життя, було справжнім жахом наче повернутись у минуле й знову прокинутись від звуку бомбардування. Після більш ніж восьми років. Я ненавиджу почуття страху та незахищеності. Я ніколи не зрозумію цієї війни... Я знову покинула свій дім. Війна – це найстрашніша річ у світі…»
“I’m Polina and I’m from Ukraine. I’m 19. I’m from Donetsk in eastern Ukraine, but when war started there in 2014 I had to flee, when I was 12. That was the first time I heard the sound of bombing. And I’ve never been back since then to Donetsk, where my happy childhood ended in May 2014. The war separated my life into before and after. When the “after” turned into a new home in Kyiv, a new school, new friends, a new normal life, it was a real horror to get a flashback and be woken again by the sound of bombing. After more than eight years. I hate the sense of fear and being unprotected. I will never understand this war… I’ve left my home again. War is the most terrible thing in the world…”
Válka mi dvakrát vzala můj domov
„Jsem Polina, je mi 19 let a jsem z Ukrajiny. Pocházím z Doněcku na východě země. V roce 2014 tam začala válka a musela jsem opustit svůj domov, bylo mi 12 let. Tehdy jsem poprvé slyšela, jak zní bombardování. Mé šťastné dětství skončilo na konci května 2014 a já se od té doby nikdy do Doněcku nevrátila. Válka rozdělila můj život na to, co bylo před ní a co po ní. To ´po válce´ pro mě znamenalo nový domov v Kyjevě, novou školu, nové přátele a nový normální život. Po více než osmi letech se minulost vrátila a znovu mě probudily zvuky bombardování. Nesnáším ten pocit bezmoci a strachu. Nikdy tuhle válku nepochopím… Znovu jsem ztratila svůj domov. Válka je ta nejhorší věc na světě…“
Як війна двічі вкрала мій дім
«Я Поліна і я з України. Мені 19. Я з Донецька на сході України, але коли там почалася війна в 2014 році, мені довелося тікати у свої 12 років. Тоді я вперше почула звук бомбардувань. І з тих пір я ніколи не поверталась до Донецька, де ще в травні 2014 року закінчилося моє щасливе дитинство. Війна розділила моє життя на «до» та «після». Коли «після» перетворилося на новий дім у Києві, нову школу, нових друзів, нове нормальне життя, було справжнім жахом наче повернутись у минуле й знову прокинутись від звуку бомбардування. Після більш ніж восьми років. Я ненавиджу почуття страху та незахищеності. Я ніколи не зрозумію цієї війни... Я знову покинула свій дім. Війна – це найстрашніша річ у світі…»
